Перед сном межа між свідомим і підсвідомим стає майже невидимою — тонкою, як подих. Усе, що ти промовляєш у ці хвилини, не проходить через фільтри розуму, а одразу осідає в тілі. Саме тому не варто засинати в тривозі: ніч не зцілює, якщо всередині триває бій.
Перша фраза — «Я дякую своєму тілу».
Скажи її вголос і зверни увагу, як змінюється дихання. Подяка — це сигнал безпеки. Коли ти визнаєш, що тіло не ворог, а союзник, нервова система виходить із режиму захисту й переходить у режим відновлення. Ніби натискаєш кнопку «можна додому». Тіло нарешті отримує дозвіл не боротися, а зцілюватися.
Друга фраза — «Я відпускаю сьогоднішній день».
Проста, але надзвичайно сильна. Поки розум утримує події, м’язи залишаються в мікронапрузі, а енергія не доходить до відновлення. Щойно ти вимовляєш ці слова, простір усередині звільняється. Серце починає битися рівніше, температура тіла стабілізується, а сон стає глибшим. Це як очищення пам’яті — без зусиль, лише через звук.
Третя фраза — «Я пробачаю собі все, чого не знав(ла)».
Вона розпускає провину. Саме провина тримає тіло в хронічному напруженні. Коли ти говориш це щиро, всередині ніби хтось з полегшенням зітхає: «нарешті». Недарма казали: прощення — це антисептик для душі. Воно зупиняє внутрішнє запалення, яке роками не давало світлу текти вільно.
Четверта фраза — «Я дозволяю тілу відновлюватися».
Не проси — дозволь. Це як віддати команду на запуск програми, що завжди була всередині. Після цих слів тіло саме знаходить, що потребує зцілення: клітини, гормони, нерви. Ти просто перестаєш заважати.
Вже за тиждень такої практики сон стає «живим», сни — яснішими, а зранку з’являється легкість, ніби хтось усередині нарешті увімкнув світло.
А коли востаннє ти засинав(ла) не з думками, а з вдячністю до свого тіла?
Якщо цей допис відгукнувся — підтримайте його будь-якою реакцією, поділіться з тими, кому це може бути корисно, і підписуйтеся на мій акаунт, щоб не пропускати нові несподівані й важливі відкриття ✨
