У Києво-Печерській лаврі представники УПЦ (МП) почали пакувати речі та виїжджати. До 29 березня вони зобов’язані залишити обитель, оскільки з ними офіційно розірвали договір оренди.
Однак самі представники церкви заявляють, що вчасно можуть не вкластися, за 35 років майна накопичили стільки, що нікуди перевозити.
Це й не дивно. Про те, що святі отці не лише моляться на території Лаври, а й ведуть активний бізнес, господарську діяльність, відомо давно. Куди тепер їм подіти свої виробництва, меблі, техніку – ніхто не знає.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Захоплювали Лавру.
Господарство УПЦ на території Лаврського заповідника у Києві розросталося давно. Якщо 1988 року московському патріархату передали лише далекі печери, то вже 2013 року церква захопила всю територію нижньої Лаври. При чому представники УПЦ не приховували, що отримували те, що хотіли, шляхом захоплення. Про це в одному з інтерв’ю зізнавався і настоятель Павло.
“Адже ви знаєте, як ми відстоювали кожен об’єкт – ми їх просто відбирали, і я цього не приховую”, – говорив він.
А з легкої руки втікача прем’єр-міністра Миколи Азарова у 2013 році все це було передано у безкоштовне користування УПЦ (МП).
Згодом об’єкти на території Лаври розбудовували, ремонтували під власні потреби. У зв’язку з цим виникали скандали. Наприклад, коли раптом уночі впали в’їзні ворота до нижньої Лаври. Після відновлення історичні ворота виявилися вищими, ніж попередні.
У Лаврі з’являлися нові прибудови, корпуси, сховище для овочів, на стародавніх стінах повісили кондиціонери, встановили церковні магазинчики.
Куди поїдуть, не кажуть
Попри те, що настоятель Павло заявляє: братія не покине насиджене місце, на самій території вже 24 березня стояли вантажівки, куди семінаристи й послушники виносили мішки, коробки з речами.
Ченці витягували свої речі – ряси, одіяння, свічники, вази, коробки. Все це вантажили у приватні автомобілі та буси й невеликим потоком виїжджали з території монастиря.
Куди все це повезуть, ніхто не розповідає.
“Може, в Голосіївську пустинь, може, до Китаєва. Куди скажуть, туди й відвеземо”, – загадково каже один із вантажників біля корпусу поруч зі спуском до нижніх печер, де розміщена актова зала монастиря.
У церковних магазинчиках на запитання – куди ж ви тепер – невизначено знизують плечима і відмовчуються. Перехожий, на вигляд семінарист, теж нічого не знає: “Куди начальство скаже, туди і поїдемо”. Самі священники вважають за краще взагалі не розмовляти.
Церковний бізнес у Лаврі
Представники монастиря скаржилися, що не можуть за два тижні вивезти звідси все, включно з бойлерами та іншою технікою, якими обзавелися за весь цей час. Адже за 35 років на території нижньої Лаври розростався і церковний бізнес, який тепер теж треба кудись прилаштувати.
Тут, наприклад, працює свічковий завод, який розташований у старовинній монастирській стіні. Щодня у ньому виробляють тисячі свічок.
Їх продають у церковних крамницях. А також за ними сюди приїжджають представники інших церков та монастирів УПЦ (МП), скуповують гуртом для своїх парафій. В інтернет-магазині Лаври свічки можна купити по 3400 грн за упаковку 200 шт. А найдешевші коштують 1500 грн за 400 шт.
У керамічній майстерні, що розміщена над церковним садом, виготовляють сувеніри, чашки, тарілки, дзвіночки, свічники, лампадки, крашанки. Весь товар розписують майстрині та продають під брендом Лаври. Такий посуд має попит у церковних крамничках, особливо у туристів.
В окремому корпусі розташовані швейна майстерня та магазин із продажу церковного одягу. Тут на сучасних електромашинках шиють і вишивають церковний одяг – ряси та підрясники, одяг, головні убори. У рекламі майстерні йдеться, що є великий вибір тканин із Греції, Росії та України. Асортимент товарів чималий.
Для майстерень шукають приміщення
В іншому корпусі розташувалася пекарня. На свята тут випікають паски. У звичайні дні – проскурки та хліб. Усе це теж продається у церковних крамничках. Особлива гордість монастиря – сучасні імпортні духові шафи, які дозволяють готувати швидко та якісно.
Також на території нижньої Лаври за ці роки одне за одним з’явилися кафе та трапезні. У деяких готують їжу для прочан. А в інших обслуговують як у закладах – з офіціантами. У меню – супи, риба, млинці, вареники, салати, котлети, напої.
У корпусах розмістився і готель для паломників та мирян. Із номерами на 2-4 особи, з душовими та санвузлами, гарячою водою. Як оплату приймають пожертвування.
Біля в’їзду в нижню Лавру розташувалася і майстерня, в якій виготовляють церковні бані, хрести, шпилі з нержавіючої сталі, за бажанням клієнта можуть зробити з міді.
На території Лаври є і свої іконописна та столярна майстерні. У них виготовляють церковні меблі – підставки для ікон, столики, крісла, лавки, комоди тощо. А також у майстерні виготовляють ікони.
І все це тепер потрібно кудись вивезти. Працівниця однієї з майстерень розповіла, що насправді вони шоковані. Ніхто не знає поки, куди їх вивезуть. “Ті з церковників, хто знайшов собі приміщення для проживання, вже складають речі та їдуть. А куди перетягувати наші виробництва, обладнання? В інших монастирях стільки приміщень немає”, – каже жінка.
У четвер 24 березня настоятель Павло закликав братію не залишати корпуси, а парафіян – прийти на допомогу, щоб висловити протест. Однак його заклики залишились непочутими.
