Заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко вважає можливою деолігархізацію новинних служб українських телеканалів.
“Мені здається, що деолігархізація новинних служб телеканалів коли-небудь усе-таки трапиться в Україні. Звісно, великий бізнес має право володіти каналами, але більшість із них (або майже всі) вирішили, що мають впливати на політику. Ось це має закінчитися”, – сказав він в інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна”.
Зазначивши, що “у президента немає свого телеканалу, тому що він – не президент-олігарх”, Тимошенко заявив, що “президент не домовляється з олігархами щодо телеканалів або з їхніми менеджерами. Нам це не потрібно”.
“Самі наші кроки показують, що ми робимо правильні рішення. Люди це бачать і вміють відокремлювати правду від фейків. В цьому і є наше завдання як держави – відокремлювати інформацію від дезінформації”, – сказав він.
При цьому, говорячи про Суспільне телебачення, Тимошенко зазначив, що “є приклади того, коли суспільний мовник є не нейтральним, а тим, хто озвучує позицію інших політичних сил”.
“Мені здається, це дуже дивно. Я знаю багато прикладів в інших країнах, коли уряд призначає голову наглядової ради суспільного телебачення або саму наглядову раду, або квоту, тому що вони розуміють, що держбюджет виділяє на це чималі гроші і міністерства часто незадоволені витрачанням грошей. А у нас в наглядовій раді більшість – це громадські організації і представництво Верховної Ради в меншості”, – сказав він.
“Що стосується Національної суспільної телерадіокомпанії України, то можна багато розповідати про те, що рейтингу немає, а довіра є. Але ми не перший день живемо. Не існує довіри без рейтингів”, – заявив Тимошенко.
До слова, політолог Віктор Каспрук розповів, що процедура розолігархізації має бути простою і прозорою.
За його словами, влада формально проголосила одним зі своїх пріоритетів перетворення олігархів на просто багатих бізнесменів. Це може бути першим (і лише) кроком до виходу зі згаданої вище «олігархічної матриці».
Нагальною є потреба в простій, прозорій та контрольованій суспільством схемі. Щоб олігархи віддали переважну частку свого «чесно награбованого» майна та інших, в тому числі й фінансових ресурсів, а суспільство отримало б ресурси для своєї реальної розбудови.
Другим кроком «розолігархизації» має бути прийняття законів та інших суспільних норм, котрі унеможливлювали б подальший деструктивний вплив олігархів на політику, соціум і економіку. При цьому колишні олігархи мають підписати юридичні документи, котрі зобов’язували б їх до суворого дотримання цих постулатів.
Третім кроком має бути публічне вибачення перед громадянами за колишні діяння усіх кандидатів на «розолігаршення».
І якщо з другим пунктом у юридичних консультантів не буде труднощів, третій пункт – просто треба виступити на телебаченні з угодженою промовою кандидата в «неолігархи», то з першим є проблема. Це найбільш болючий момент – що саме, як і яким чином мають віддати олігархи зі своїх накопичених активів на користь народу.
Всі активи мають бути передані до «Спеціального фонду подолання наслідків олігархії»
До процедури набуття статусу неолігарха можуть бути допущені лише ті олігархи, котрі не заплямували себе тяжкими злочинами на кшталт зради Батьківщини, зазіхання на територіальну цілісність та політичний устрій.
