Вони його настільки ненавиділи, що наказали знищити всі його прижиттєві портрети і стерти будь-яку згадку про нього. А що не вдасться забути — проклясти!

Вони його настільки ненавиділи, що наказали знищити всі його прижиттєві портрети і стерти будь-яку згадку про нього. А що не вдасться забути – проклясти!

Вони його настільки боялися, що московські сектанти досі оголошують йому анафему в українських храмах.

І навіть його могила була постійною ціллю Кремля, і царського, і большевицького.

До того, як ми стали… войовничою більшістю, ми були бандерівцями і петлюрівцями.

Але починали ми, які люблять Україну, як Мазепинці!

«Бо през шаблю маєм права!».

Герой європейських поем і прози, блискучий інтелектуал, видатний державник Іван Мазепа після «Великої Руїни» повернув Belle Époque в Україну. Саме на його 22 роки правління припадає розквіт держави, відновлюється економічна, політична і військова могутність.

Вінцем його справи мав стати вихід нашої держави з-під кривавого протекторату Москви.

Не знаю, що вам розповість телемарафон про нього.

Бодай погугліть і запаліть свічу в церкві за великого Гетьмана.

Сьогодні його день народження.
П.С.

Іван МАЗЕПА
ДУМА
Всі покою щиро прагнуть,
А не в оден гуж всі тягнуть,
Той направо, той наліво.
А все браття: то-то диво!
Не маш любви, не маш згоди,
Од Жовтої взявши Води.
През незгоду всі пропали.
Самі себе звоювали.
Гей, братове, пора знати,
Що не всім нам панувати
І речами керувати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо.
Однак стерник сам керує,
Весь корабель управує.
Пчулка бідна матку має
І оної послухає.
Жалься, Боже, України,
Що не в купі має сини:
Оден живе із погани,
Кличе сюди отамани.
Ідем матку рятувати,
Не дамо їй погибати!
Другий ляхам за грош служить,
По Україні і той тужить;
Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Різно тебе розшарпали,
Кгди аж по Дніпр туркам дали:
Все фортель щоб заслабіла
І аж вконець сил не міла.
Третій Москві юж голдує.
І їй вірно услугує.
Той на матку нарікає
І недолю проклинає:
Ліпше було б не родити,
Нежлі в таких бідах жити.
Од всіх сторон ворогують,
Огнем, мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
А не слушной учтивости;
Мужиками називають,
А підданством дорікають.
Чом ти синів не учила.
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбувати.
Я сим, бідний, не здолаю,
Хіба тілко заволаю:
Гей, панове — єнерали,
Чому ж єсте так оспали?
І ви, панство — полковники,
Без жадної політики
Озметеся всі за руки —
Не допустіть гіркой муки
Матці своїй більш терпіти,
Нуте врагів, нуте бити.
Самопали набивайте!
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте,
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права.

Володимир Омелян