“Кожен вечір пишу діткам прощальне повідомлення: “люблю вас, мама”… про всяк випадок”

Мама двох маленьких дітей просить допомогти їй почати жити повним життям

Мама двох дітей, 31-річна Олександра Антоненко вже вісім місяців сподівається на операцію, щоб почати дихати самостійно.

Проблема посилюється тим, що жінка перебуває в Індії в очікуванні трансплантації легені, поки вирішується низка питань про такі операції для українців.

В очікуванні трансплантації Саша живе в чужій країні, і кожен день мріє побачити своїх малюків, але кожен  вечір пише їм прощальне повідомлення “люблю вас, мама”… про всяк випадок… раптом це будуть останні слова від неї.

“Очікування трансплантації, терапія, ліки, проживання – за власний рахунок. Післяопераційна теж. Зі зрозумілих причин збір просів і Саші просто не на що сподіватися, навіть якщо прооперують прям зараз. Грошей на післяопераційне лікування немає, і щоб його дочекатися теж. І потрібен хтось, у кого зараз є час і є завзятість взяти і написати двадцять або двісті листів у різні фонди та ЗМІ і багатим людям, Поки пацієнтські організації довбають МОЗ та МЗС (чи ні), домагаючись пересадок для українців”, – пишуть в мережі люди, які люблять і підтримують її.

Олександра пише, що не може повернутися додому, тому що її легені настільки зношені, що переліт вони не витримають.

“До цього моя країна обіцяла близько двох років, щоб дати можливість мені жити. І, судячи з усього, краще, що я можу зробити для моєї країни – тільки померти і не обтяжувати чиновників. Я не можу повернутися додому – мої легені настільки зношені, що переліт назад я вже не перенесу. Вічна полонянка Індії. Індії, якої я не знаю і не бачу, готель і госпіталь – вся моя Індія. Вічний заручник міністерських ігрищ, і відкатів…” – пише Саша в надії, що коли-небудь вона зможе дихати самостійно.

“240 дней я дышу в долг. Каждый вдох и выдох мне обеспечивает аппарат. Я просыпаюсь утром с удивлением : жива, все ещё? Я засыпаю с мыслями проснусь ли. Каждый вечер я пишу детям прощальное сообщение чтоб, если вдруг что, то пусть последние будет -люблю вас, Мама.

Полгода.. 8месяцев нас перекинули из одного госпиталя в другой. 8месяцев мне обещают, что завтра завтра завтра.. Ожидайте,все ок . …

До этого моя страна обещала около двух лет дать возможность мне жить.

И, судя по всему, лучшее что я могу сделать для моей страны – только умереть и не обременять чиновников.

Я не могу вернуться домой–мои лёгкие настолько изношенные, что перелет назад я уже ее перенесу. Вечная пленница Индии. Индии,которой я не знаю и не вижу ,отель и госпиталь-вся моя Индия.

Вечный заложник министерских игрищ, и откатов…

Мне всего 31,У меня двое детей. У которых есть только я .

Я хочу то получить то, что каждому из вас нужно ,каждую секунду – дышать самостоятельно!”

Карта для помощи ПриватБанк 5363 5423 0870 5491 Антоненко А.Н.

 

За матеріалами з сайту rbc.ua

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

“Кожен вечір пишу діткам прощальне повідомлення: “люблю вас, мама”… про всяк випадок”
×
Жми «Нравится», чтобы читать нас на Facebook