Я саме сиділа і очікувала онуку з гуртка, як на телефон прилетіло повідомлення від сина. Те що воно було адресоване не мені, я зрозуміла одразу. Але текст. Те, що там було написано назавжди змінило мою долю. З одного боку я вдячна, але пробачити не зможу ніколи

Так у житті сталося, що сім’я сина жила у мене. Я разом із ними виховувала їхніх дітей.

Невістка жодного разу довго не сиділа в декреті. Якщо траплялося, що дитина занедужає, то ми брали відпустки по черзі.

Нескінченна рутина, постійна купа справ не дозволяли розслабитися ні на хвилину.

Тому свій вихід на пенсію я чекала з нетерпінням. У буквальному сенсі закреслювала дні в календарі.

Коли цей час настав, я почала жити, як кіт в маслі, і мені це подобалося.

Кожний день починався тим, що я проводжала дітей на роботу, потім годувала онуків, старших відводила в дитячий садок і школу. Пізніше з меншенькою гуляла на майданчику, знову готувала і прала. Після обіду зустрічала онуків і вела їх в секції і музичну школу.

Загалом, день був розписаний по хвилинах. Але все одно, я знаходила час і на свої захоплення: любов до читання і розпис по тканині.

Одного разу на мій телефон прийшло повідомлення від сина. Я його читала і не вірила тому, що бачила.

Мені здавалося, що це хтось жартує. Згодом я зрозуміла, що повідомлення було адресовано не мені.

Але вже було запізно, я прочитала ці слова і ледь не плакала розуміючи з ким насправді живу.

Звичайно ж, я синові сказала, що пробачила його. Але ось залишатися з ним під одним дахом більше не хотіла.

Ну як він міг написати:

– Мама живе за мій рахунок, та я ще мушу витрачатися на те, що їй сімейний приписав! Дістало все це дуже. Ну добре хоч за комунальні платить, хоч так.

Я завжди всі свої кошти вкладала в спільне господарство. Натомість ніколи нічого не просила, тим паче на те, що мені приписували.

Я просто узяла і поїхала до сестри у нашу батьківську хату. Пояснила свій вчинок тим, що нам затісно у двокімнатній. Але усі все зрозуміли звісно.

Старенький комп’ютер стояв у сестри в кімнаті. Вона ним інколи користувалась і мені показувала. Спочатку я нічого не розуміла, зовсім, але, я все ж опанувала його. Мені в цьому допомогла племінниця.

Одного разу вона тихцем сфотографувала хустку, яку я щойно завершила розписувати і виклала її на одному з майданчиків. Ціну поставила просто космічну, як на мене, але уже через пів години знайшлось більше десяти покупців. Дехто просив показати і інші мої роботи. Не повірете, але то що роками лежало у мене в скринці і що я вважала, якщо вже геть відверто, не надто вдалими роботами які і даремно нікому не потрібні, розлетілось уже до вечора. Коли ж за все я отримала трохи більше п’ятидесяти тисяч то просто оніміла.

Це було хобі. Заннятя для душі і про те, що цим можна заробити я не думала навіть.

А потім понеслось. дзвінки від клієнтів які робили замовлення, купа цікавих проектів. Найдивніше для мене було те, що за мою роботу люди платили досить високу ціну і готові були купувати і замовляти ще.

Тепер моя кімната у нашому із сестрою домі перетворилась у міні майстерню. Замовлень у мене на пів року наперед і  додаються. Співпрацюю з двома дизайнерами. разом ми створюємо неймовірно красиві речі які продаються не тільки в Україні.

З сином і його родиною я спілкуюсь. Їжджу двічі на рік відпочивати з онуками за кордон.

Але по-справжньому пробачити я його не можу і напевне вже й не зможу ніколи. Як виявилось є речі, які навіть єдиній дитині простити і забути неможливо.

Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Я саме сиділа і очікувала онуку з гуртка, як на телефон прилетіло повідомлення від сина. Те що воно було адресоване не мені, я зрозуміла одразу. Але текст. Те, що там було написано назавжди змінило мою долю. З одного боку я вдячна, але пробачити не зможу ніколи