Можливо, ви вже й бачили це фото. Воно розлетілося ЗМІ та соцмережами ще торік. Це останній знимок трьох друзів, зроблений за якісь дві години до їхнього вбивства у Бучі. Вбивства російськими військовими.
Насті було 26. Сергію, що на фото у чорній куртці, — 25. Максу (того дня він одягнув шапку з бомбончиком) — 28.
Зранку 4 березня 2022 року вони запакували позашляховик Сергія кормом для тварин, який планували завезти у притулок у Забуччі, і поїхали “туди, де стріляють”. Вони знали, що біля Бучі — бої, та не знали, що того ранку російській військові уже розпочинатимуть окупацію містечка і відкриють кривавий слід з вбивства сотень цивільних.
У Бучу друзі їхали зумисне — до батьків Сергія. Вони не доїхали якихось кілька метрів. Росіяни випустили у них трьох близько сотні куль.
Макса вбили одразу — на передньому пасажирському сидінні. Двома пострілами у голову. Настя та Сергій, який був за кермом, вискочили з авто — їх розстріляли, коли вони намагалися втекти. У Настю влучили 6 куль. У Сергія — 9.
Вбитих друзів за кілька годин знайшов сусід, коли росіяни пішли з вулиці. Батьки Сергія похоронили усіх на своєму подвір’ї (як це взагалі можна осягнути — хоронити свою дитину у себе під хатою, не маючи змоги ні труну справити, ні відспівати, ні навіть нормально попрощатися?).
Того дня на тій самій вулиці росіяни вбили не лише Настю, Сергія та Макса. За годину до того росіяни розстріляли тамтешнього мешканця, який побачив, що навпроти його будинку горить розстріляне цивільне авто. Він вибіг допомогти — йому вистрелили у голову. Водій з авто, яке горіло, зміг врятуватися.
Ми отримали відео з камер спостереження з вулиці, де сталися вбивства того дня, і бозна скільки годин витратили на пошуки російських військових, що потрапили на відео. Ми їх знайшли.
Наше розслідування “Буча: Розстріл на Києво-Мироцькій” уже є на YouTube. Дивіться і поширюйте.
Російські воєнні злочинці мають бути покарані. За кожен злочин, який вони вчинили в Україні, за кожне горе, що принесли нам усім.
І ще я дуже хочу додати, що такі розслідування — це величезна й емоційно та фізично непроста робота. Чого лише варті дзвінки Інна Білецька росіянам (а це не лише ті, які ви побачите у фільмі, було й немало інших, поки ми з’ясовували факти і шукали докази). Це години пошуків, які провела Анна Калаур і я. Це, як завжди, красива відеоробота Svitlana Koval . І душа, яку вклав у монтаж та написання музики Alexander Stratonov.
І це розслідування не було б таким, яким ви його побачите, якби не допомога нашого режисера-консультанта Владислав Васильченко.
І я вже не кажу про драматургію та глибину, яку вклали Анна та Інна у сценарій.
Просто подивіться.
