“Прощавай, добряк!”
Стільки теплих слів сьогодні про 23-річного Юрія Махнюка, воїна, молодшого лейтенанта 93-ОЇ ОКРЕМОЇ
механiзованої бригади «Холодний Яр», якого проводили сьогодні в останню земну дорогу.
Стільки щедрого осіннього сонця і спогадів. Чого варті лише слова найближчого Юриного друга про те,
що він був, немов прототип героя з пiснi Кузьми «Добряк»… I більше його немає з нами. Це 20-й загиблий з нашої громади.
Молоде життя, яке лише входило в силу, набирало обертів.
Світла людина, яка дуже любила свою сiм’ю: тата, маму, сестру.
Сьогодні під час Громадянської панахиди казав, що в цивілізованому суспільстві ступінь зрілості цього суспільства визначає ставлення як до людей, так і до тварин. Маленька і промовиста деталь: Юра колись підібрав кволого собачку, приніс до батьків, виходив і дав дім.
Це риса любовi та співпереживання.
Це те, що відрізняє нас від оскаженілого рашистистого сусіда.
Це те світло, за яким сумують сьогоднi сотні людей: вчителi та однокласники зі школи №9, де вiн
вчився, з Ковельського промислово-економічного коледжу, з кафедри військової підготовки ЛНТУ,
випускником якої Юра став 2020 року. Компанії «Модерн-Експо», де встиг зовсім недовго попрацювати інженером-технологом.
Цей юний воїн, за життя якого 40 днів боролися лiкарi, лишив нам слова, які були і його життевим
кредо.
Звучать вони так:
Я НЕ МОЖУ ОПУСКАТИ РУК!
Якщо він не опускав їх до останнього. То і ми – не повиннi! Хоч як тяжко нам зараз.
Найтемніша ніч завжди перед світанком. 1 Юра один з тих, хто нам цей світанок наблизив ціною свого життя.
Низький уклін батькам за сина!
Вічна пам’ять!
Слава Україні!