Сьогодні побачив в телевізорі, як одна жінка слізно голосила, що її дитина не може потрапити в Україну бо закриті кордони. Вона (дитина) застрягла і страждає в страшному місці… на Балі. (Ми застрягли на Балі. Ось як нас на є Балі). І таких страждальців, закинутих тяжкою долею в балійське пекло, близько тисячі (два батальйони).
Кордон закрили у п’ятницю (питання, коли вони всі туди потрапили, невже в четвер, і що робили останні два тижні, я виношу за дужки), і тепер вони б’ються, як ті рибоньки об лід, до кого тільки не звертаються, і все марно.
Жах! Як я їх розумію. У мене дуже схожа ситуація. Мій син теж «застряг». На світлодарській дузі, на перодовій. Після дев’яти місяців мусив повернутися на ротацію в кінці березня, але залишається до кінця карантину.
Я розумію, що відпочинок у п’ятизірковому окопі під російськими мінами не можна порівняти з тяжкими стражданнями на жахливому Балі… Але ж я не плачу по всім телеканалам.
Я пропоную просте рішення: два батальйони плачучих баліварів негайно повернути в Україну, але туди, в окопи. (Гадаю жінка із телевізора буде задоволена) А наших хлопців (теж два батальйони) відправити на Балі досиджувати карантин. Хай теж трохи постраждають за Україну. До речі, карантин буде витриманий на 100%. За одне тільки боюсь, що після такої ротації Путін за тиждень буде в Києві.
