Я знаю, що важко любити медичних працівників.
Можливо, ми йдемо додому рано вранці, можливо, працюємо всю ніч.
Можливо іноді запізнюємося і надто втомлені, щоб виконувати домашню роботу. Ми багато робимо, бо знаємо, що є хворі люди, яким ми потрібні.
Можливо, ми пропустили занадто багато урочистостей, свят чи вихідних. Ні, ті маленькі ранки на колінах нам не огидні. Ми вже бачили набагато гірші речі.
Коли ми приходимо додому, нам не завжди хочеться говорити. Ми розмовляли цілий день. Ми не хочемо нічого пояснювати. Ми пояснювали цілий день. Ми не хочемо нікуди поспішати. Цілий день ми поспішали. Іноді нам здається, що ми залишили всю свою увагу, все своє серце на роботі, і тому повертаємося додому ніби порожніми. І іноді, можливо, ми такі…
Іноді ми боїмося, тому що це людське життя. Іноді ми переживаємо стрес, тому що нам доводиться стикатися з багатьма непередбачуваними ситуаціями.
І все це, звичайно, з посмішкою.
Тим не менш, нам подобається наша робота. Я знаю, що любити нас важко, але я хочу, щоб ви знали: нам потрібна ваша любов. Нам потрібне ваше розуміння. Час від часу нам потрібен хтось, хто буде піклуватися про нас.
Нам потрібен хтось, хто допоможе нам нести тягар нашого світу, тому що нести все це на своїх плечах справді виснажливо для одного. Нам потрібні ваші обійми, добрі слова чи плече, на якому ми могли б плакати, не пояснюючи причин.
Нам потрібно, щоб ви зробили найважче, що ви можете зробити для нас.
Нам потрібно, щоб ви нас любили ❤️
Бодя… ну як так? Я ж дуже тебе поважав,я полюбив тебе ,як меншого брата,я ціную кожну хвилину нашого спілкування.